Я – українка! Вимовляю це гордо. Я – європейка! Бо Україна – європейська держава, і не тільки за географічним положенням. Адже що таке Європа?  Географічна частина світу? Європейськість визначається не тільки територією, і  навіть не високим рівнем забезпеченості населення. Перш за все, Європа – це цінності: права людини, демократія, верховенство закону, ринкова економіка, інтелектуальний та культурний розвиток, готовність до співпраці.

Звичайно, Україна має певні проблеми, але шлях до Європи – єдиний, визначений історично і політично. Гадаю, насамперед, кожний з нас, українців, має відповісти на прості, але важливі запитання: хто ми такі, звідки ми прийшли, що з нами сталося, куди йдемо, чого прагнемо. І якщо зрозуміємо, що ми таки європейці,  то й обирати маємо європейський спосіб життя. Так само, як і країни пострадянського простору – Литва, Латвія, Естонія, Польща, Словаччина, Словенія, Болгарія та інші, що вже повернулися туди, звідки були вирвані силоміць.

Я – європейка! Повторюю це з надією. У листопаді 2013 року у Вільнюсі відбудеться саміт «Східного партнерства», де, як очікується, буде підписано Угоду про асоціацію між ЄС і Україною – черговий крок у напрямі Європейського Союзу. Від підписання цього документу залежить майбутнє моєї країни, адже невід’ємною частиною Угоди про асоціацію є поглиблена та всеохоплююча зона вільної торгівлі, Україна отримає потужний стимул і допомогу у здійсненні економічних реформ. Крім того, очікуємо на адаптацію  законодавства, політичне зближення, верховенство права та ефективне врядування, надання фінансової і технічної допомоги з боку Європейського Союзу.

Особисто я найбільше чекаю запровадження взаємного безвізового режиму між Україною та ЄС: світ стане відкритим для нас, українців. Можна буде легально працювати за кордоном, ще й за професією: співпраця в межах Болонського процесу й адаптація законодавства у сфері освіти забезпечать взаємне визнання дипломів і кваліфікацій, що сприятиме припливу додаткових інвестицій, зменшенню соціальної нерівності, створенню нових робочих місць, збільшенню освітнього потенціалу та підвищенню соціальних стандартів.

Я – європейка! Зазначаю це з упевненістю. Я мрію навчатися за кордоном, в одному з найкращих університетів Європи – в Оксфорді або Сорбонні. Мрію подорожувати, побачити красу природи різних куточків світу, пам’ятки стародавньої архітектури та сучасні міста, подивитись зблизька на знамениті витвори мистецтва. Хочу щороку бувати в новій країні, щоби вивчити якомога більше мов, читати класиків в оригіналі, розуміти, про що співають «Скорпіонз» і «Квін», і почуватися «своєю» у будь-якому європейському місті. Проте житиму я в Україні і працюватиму задля її блага і добробуту. Я – українка!

Ми повинні переймати досвід інших країн, які успішно пройшли важкий шлях від пострадянського до європейського способу життя. У Раді Європейського Союзу зараз головує Литва, колишня радянська республіка, що однією з перших, ще у 2004 році, вступила до ЄС. Головування країни – дуже відповідальна та амбітна місія, адже від Литви протягом шести місяців залежатиме подальша доля 28-ми країн Європейського Союзу.

У Литви і України спільне історичне європейське коріння: 200 років у ХIV–XVI століттях українці і литовці жили в одній державі, сторіччями створювали європейський спосіб життя. Чому ж тепер, у ХХІ столітті, країни-посестри так різняться?

Звичайно, я не експерт, але припускаю, що справа не у цілепокладанні, а у прагненні вирішувати проблеми, діяти, а не висловлювати лозунги.  Тому ми, молодь, повинні не звинувачувати попередні покоління, а працювати, писати історію нової України яскравими фарбами, сіяти добро і злагоду, збирати врожаї добробуту, а найголовніше – любити Батьківщину і вірити у щасливе майбутнє!